Все почалося в далекому 1998 році, коли я, склавши іспити, поступив в ліцей. Я обрав фізико-математичний напрямок і мене розподілили в групу ФМ-71. Все відрізнялось від звичайної школи: викладачі, діти, а головне методи викладання. Тож, я розкажу вам, як я провів 4 роки в ліцеї і чим закінчилось моє 15-тирічне навчання, пов’язане з КПІ.
У восьмому класі ми були, відверто кажучи, новачками, що прийшли з різних шкіл з різним рівнем підготовки. Було дуже важко встигати за одногрупниками, що навчались в проЛіцеї (ті хто прийшов на 1 рік раніше). Але приблизно за 3-4 місяці ми всі якось звикли до занять, розкладу, пар і вирівнялись. З першого року навчання запам’яталась інформатика, бо вона була справжня і як мінімум раз на тиждень. Там я написав свої перші програми на Pascal і навчився їх відлагоджувати. Але стимулом вивчати все більше і більше були мої одногрупники, які ближче до кінця 8-го класу вже писали перші прості віруси, від яких ми не знали як позбутись. І це дуже дратувало і розпалювало жагу до навчання. Було дуже сильне бажання писати такі самі віруси. Може цей епізод і став першим поштовхом до моєї подальшої професійної кар’єри.
В 9-му класі у нас, окрім надпотужних занять з математики та фізики, з’явились і незвичні предмети, такі як Етикет та Розвиток мислення. На уроці з розвитку мислення нас вчили, що таке логіка і як вирішувати нетипові олімпіадні задачки. І тоді я перший раз спробував свої сили в районних олімпіадах з фізики та математики. На жаль вже не пам’ятаю, які були місця, але точно знаю, що пройшов відбір на міську олімпіаду з математики, чим дуже пишався. Десь навесні 1999 року нам запропонували написати дослідницькі роботи в малу академію наук (МАН) і, з цього часу, я кожен рік писав роботи та подавав їх на конкурс.
В 10-му класі ми переїхали навчатись в корпуси університету КПІ і кожен день були оточені студентами. Це піднімало нашу самооцінку і ще більше стимулювало бажання вчитись. Бо ми ж – майже студенти! Було багато цікавого: самоврядування ліцею, в якому ми грали в політиків (доречи, голова ради ліцею 2000 року став депутатом Верховної Ради України в 2019-му); туристичні походи від організації СПОК, де ми тиждень жили в лісі і самостійно готували їсти, змагались і супер-круто відпочивали; і багато всього іншого.
Останній рік навчання став самим кульмінаційним. Ми вже були досить досвідченими ліцеїстами і готувались до вступу в Університет. Сканаві і зошити по 96 аркушів стали моїми друзями на весь навчальний рік. А роботи в МАН нарешті дали свої результати. Разом зі своїм одногрупником Євгеном Карплюком ми стали переможцями всеукраїнського конкурсу МАН. Тоді в нас перший канал брав інтерв’ю і розпитував деталі про наші винаходи.
Ми представляли Україну на міжнародному конкурсі наукових робіт і усі наші роботи отримали гран-прі і запрошення на навчання в МФТІ. Але ми обрали свій рідний НТУУ КПІ.
Після повернення у мене навіть брали інтерв’ю для газети, де я розповідав про свій медичний винахід. Прилад реєстрував потенціали серця і передавав в комп’ютер для подальшого аналізу і діагностики стану пацієнта.
А навесні 2001-го року я став студентом факультету електроніки, кафедри фізичної та біомедичної електроніки, де й продовжив навчання наступні 6 років.
На останньому курсі університету мені запропонували пройти стажування в Південній Кореї, в дослідницькій лабораторії, де 6 місяців я досліджував передачу даних в повітрі. Тоді технологія Bluetooth тільки набирала популярність і моя дипломна робота була досить інноваційною. Це був портативний модуль реєстрації сигналів та передачі їх по бездротовому інтерфейсу.
Після університету я вирішив продовжити навчання в аспірантурі при КПІ і наступні 5 років писав свою дисертацію та викладав програмування студентам перших курсів. А в 2012-му році захистив дисертацію та став кандидатом технічних наук в області твердотільної електроніки.
Озираючись зараз на 22 роки назад я розумію, що саме ліцей і його неповторна атмосфера стали тим фундаментом, який дозволив мені побудувати успішну кар’єру та стати щасливою людиною. Бо після захисту дисертації я продовжив працювати програмістом в міжнародній компанії Ciklum, де останні 4 роки керував відділом інновацій. Я багато подорожував по роботі світом та відвідав 34 країни. Зараз обіймаю посаду директора по технологіям в інноваційному стартапі Scalarr, що займається аналізом аномалій присутніх в данних клієнта та дозволяє йому заощадити свої кошти.
Я щиро хочу подякувати усім своїм викладачам, які навчали та спрямовували мене в необхідному напрямку і, безумовно, привили вміння вчитися та ділитися набутими знаннями. Бажаю ліцею тримати як і раніше високу планку лідерства та готувати нових, потужних інноваційних спеціалістів!
Ліцеїст групи ФМ-71, випуску 2001 року.
Борис Працюк (https://www.linkedin.com/in/pratsiuk/)